ЛИСА ГОРА – УРОЧИЩЕ В ПЛИНІ ЧАСУ-Частина сьома (заключна)-Су


Попередню частину див. тут

Пам’яті Олексія Голованова присвячується

« Все йде все минає – і краю немає.
Куди ж воно ділось? Відкіля взялось
І мудрий і дурень нічого не знає »
Т. Шевченко, «Гайдамаки», 1838 р.
ЛИСА гора= –= урочище= в= плині= часу-частина= сьома= (заключна)-сучасний= стан= форту
Частина сьома (заключна)
Сучасний стан форту
Розглянувши довгий тернистий історичний шлях Лисогір`я (у 2011 р. Лисогірському форту виповнилося 140 років) у читача напевно виникло питання, а як же наразі виглядає Лисогірський форт? Таке питання свого часу виникло і у автора. Втім тут якраз і чекала несподіванка, адже коли ми задалися цим питанням, то не знайшли жодного його вичерпного опису. І це при тому, що форт є об`єктом історико-культурної спадщини ( Див. паспорт об`єкту). В той же час темпи руйнування його окремих елементів, або фрагментів оздоблення інколи настільки швидкі, що з кожним роком можливості для інформативного опису об’єктів форту лишається все менше.
ЛИСА гора= –= урочище= в= плині= часу-частина= сьома= (заключна)-сучасний= стан= форту
Вид на Лису гору з літака
В такій ситуації залишалося дві можливості, пошукати в архівах старших дослідників Києва та зрештою дослідити форт самим. Ми скористалися обома, за що особливу подяку висловлюємо одному з найталановитіших українських дослідників фортифікаційних споруд – О. Г. Кузяку, під пильним оком якого оживали до цього непомітні для нас деталі та подробиці облаштування форту.
Наразі територія форту представляє собою цінну природну територію, вкриту оксамитовими деревостанами та шовковими степовими луками. Але в часи його будівництва все було по іншому, адже за еспланадними правилами, для форту передбачалася еспланада в 500 саженів (1065 м). На цій території передбачалася відсутність будь-яких споруд та дерев. За межами цієї відстані по периферії фортеці могли бути зведені дерев’яні будівлі на невисокому кам’яному фундаменті (до 50 см.), які за потреби можна було швидко знищити. Еспланада мала повністю прострілюватися. На схемі форту 1874 р. ми бачимо, що зелені насадження при побудові форту збереглися лише в ярах центральної частини Лисої гори, за тиловими (горжевими) ровами форту, а також вздовж дороги (так званого "серпантину"), що піднімається на форт.
Лисогірські яри також зазнавали поглиблення ще до будівництва форту, адже тут відбирали глину на господарчі потреби. За час, що пройшов від його побудови, тутешня рослинність майже повністю відновилася. Проте на території форту збереглися групи надзвичайно старих дубів віком 150-300 років, які, напевне, вціліли ще від часів його побудови.
Велика кількість дубів, що імовірно старіші за Лисогірський форт ще донедавна зростала в південній частині урочища поблизу крайнього насипу гласісу форту. Наразі тут височіють окремі живі дерева та численні поважного віку пні. Чи слугували ці дерева маскуванню форту, чи в той час вони просто не заважали обстрілу гласісу? Чітко відповісти важко.
Рис. 1.= старовинний= дуб= на= південно-східних= схилах= гори= (фото= парнікоза= і.ю.)
Рис. 1. Старовинний дуб на південно-східних схилах гори (фото Парнікоза І.Ю.)
Наразі у складі укріплень збереглися майже всі земляні споруди. Набагато гірша ступінь збереженості цегляних. В наш час система валів та ровів форту переважно все ще має правильні кути нахилу, надані їм ще в позаминулому столітті. Ерозійних явищ за умови не втручання людини майже не спостерігається. Єдиний зсув відомий на північному краю валу відступної батареї (він відбувся не пізніше 70-х років і можливо пов’язаний з подіями другої світової війни).
Сама територія форту, обмежена з зовнішнього краю насипом гласісу, який майже повністю зберігся, і в західній частині йде безпосередньо вздовж каньйону Бусловського струмка. Його насип найкраще проглядається в районі залізних сходів, що ведуть на гору з району Стратегічного шосе, а також на південних схилах гори.
Наразі, все ще добре збереглися основні складові форту: напівбастіон №1 та бастіон №2, відокремлені ровом в центральній частині форту від бастіону №3. Сполучення між ними забезпечувалося невеликим пересипом для основної внутрішньої дороги форту, що існує і зараз. Напівбастіон №1 та бастіон №2 утворюють два бастіонні фронти (до одного фронту входить половина абрису бастіону та куртина між бастіонами). Бастіон №3 утворює полігональний фронт). З півночі розташовуються достатньо самостійні укріплення: відступна батарея та редюїт (рис.2).
Рис. 2= креслення= сучасного= стану= укріплень= та= інших= об’єктів= лисогірського= форту,= виконане= о.= кузяком:= i= –= редюїт,= ii= відступна= батарея,= iii= напівбастіон= №1,= iv= бастіон= №2,= v= рів,= vi= напівбастон= №3,= vii= кремальєрна= батарея
Рис. 2 Креслення сучасного стану укріплень та інших об’єктів Лисогірського форту, виконане О. Кузяком: I – редюїт, II – відступна батарея, III – напівбастіон №1, IV – бастіон №2, V – рів, VI – напівбастон №3, VII – кремальєрна батарея
В’їзд на територію укріплення з боку підйому від суч. вул. Саперно-Слобідської ("серпантин") здійснювався дерев’яним містком, що був перекинутий через головний рів між відступною батареєю та редюїтом. Наразі в’їзд здійснюється на захід від залишків цього містка (двох виступів стінок валу, що сходяться) пересипом створеним імовірно у радянський період (імовірно саме його висадили у повітря ополченці у вересні 1941 р.).
Бастіони та напівбастіон, а також редюїт та відступна батарея мають широкий валаганг – майданчик для розгортання артилерії, а також відповідно широкі під’їзні шляхи на нього – апарелі. В укріпленнях, призначених для оборони стрільцями, ці складові значно вужчі. Перед зовнішнім краєм усіх фронтів форту знаходиться сухий рів.
Крізь головний вал форту зроблені спеціальні проходи – потерни. Вісім штук – нумерація з півдня на північ (Рис. 2., 1-8). Потерни 2, 4, та 7 вели в спеціальні артилерійські цегляні укріплення – капоніри. Подібні споруди також вціліли в вищезгаданому Госпітальному укріпленні Рис. 3.
Рис. 3.= потерна= госпітального= укріплення,= що= веде= в= 2-й= капонір= (фото= парнікоза= і.= ю.)
Рис. 3. Потерна Госпітального укріплення, що веде в 2-й капонір (Фото Парнікоза І. Ю.)
Усі потерни форту спускаються з внутрішньої частини форту до головного рову.
З капонірів в обидва боки мав повністю прострілюватися сухий рів, а також горжевий рів редюїта. В випадку штурму піхота ворога з високою ефективністю знищувалася звідси картеччю. Зовнішня стінка валу-контрескарп в місці розташування капонірів була виконана напівкруглою, щоб забезпечити усі напрямки вогню.
Наразі, жоден з капонірів Лисогірського форту, яких імовірно планувалося 4, не зберігся. О. Голованов в наведеній вище статті вважав, що їх зруйнували німецькі снаряди та бомби. Ми схильні вважати, що їх просто розтягли на цеглу, адже цегла того часу й досі славиться своєю міцністю та довговічністю. Відзначимо, що можливо капоніри взагалі не були збудовані, принаймні на німецькому аерофотознімку форту 1943 р., їх не видно.
Ті потерни, що не вели до капонірів, могли слугувати для переміщення піхоти у сухий рів.
Потерни склепінчасті шириною 2,75 м., висотою – 2,5 м., складені з жовтої київської цегли на цементному розчині у стилі класицизм. Про це свідчить характерна деталь — досить простий виконаний з цегли пірамідальний замковий камінь, що заклинює вгорі перемичку вхідного отвору (див. http://www.mstone.ru/article/eid671.php) на внутрішніх входах до потерн. Самі внутрішні входи виконані у вигляді порталів з центральною частиною — аркою (з трьох рядів цегли поставлених на ребро, з чергуванням цілої цегли та двох половинок, при цьому цілій цеглі одного ряду відповідають половинки наступного) з простим прямокутним фронтоном над входом та винесеними під кутами до неї у вигляді напівкруглих пелюсток вліво та вправо бічними стінками. На фронтоні у прямокутній ниші фарбою білим по чорному нанесені номери потерн арабськими літерами від 2 до 8. Зруйнований внутрішній вхід до потерни №1 у післявоєнний час перекладено з старої цегли без порталу. При цьому прямокутна конструкція меншої ширини ніби вставлена в залишки потерни ХІХ ст. Зовнішні входи потерн виконані значно скромніше і мають цегляну арку над входом (так само з трьох рядів цегли поставлених на ребро) з плоским замковим каменем, а також так само винесені, але менші за розміром, бічні стінки. У кладці бічних стінок внутрішніх та зовнішніх входів верхня їх частина сформована з майстерно поставлених на ребро під кутом шматочків цегли. Зверху бічні стінки увінчані карнизом з двох рядів цегли (який по більшій частині знищено). Таким же карнизом увінчані і портали внутрішніх та верхівки зовнішніх входів до потерн. Внутрішні входи до потерн мають під вхідною аркою, що видається за лінію внітрішніх стін потерни, досить високий поріг. Окрім того у випадку потерн № 3 та №7 наявність бічних входів до проектованих сховищ чи кордегардій зумовлює хрестоподібне виконання склепіння привходової внутрішньої частини потерни.
У складі потерн використовувались цеглини з клеймами «Э и Л» (Вже згадуваного Андрія Ерліха). На форті також часто трапляються цеглини з клеймом «А. С. Луневъ» (Цегельні промисловця Олександра Луньова були неподалік на Мишоловці та поблизу Пирогово, див. Рис. 4).
Рис. 4.= клеймо= заводу= слуньова= на= цеглині= з= лисогірського= форту= (фото= нету)
Рис. 4. Клеймо заводу Слуньова на цеглині з Лисогірського форту (Фото з нету)

Втім у складі потерн ми їх не виявляли. Натомість вони точно використовувались у кладці наземних споруд форту, зокрема споруд ХІХ ст.: споруди, що передувала пожежній станції, а також будівлі, яка була зведена у Північному лисогірському яру. На форті також зустрічаються цеглини з клеймом Якова Бернера, але у потернах вони поки що також не виявлені, а знайдені у фундаменті однієї з наземних споруд навпроти внутрішнього виходу з потерни №3, а також на руїнах споруд у Північному лисогірському яру. Внутрішні стіни потерн були отиньковані. Потерни будували відкритим способом, вкривали тиньком зовні, а вже потім насипали на них вал.

Вздовж потерни в її стінах та частково склепінні зроблено спеціальні жолоби. В ці жолоби у випадку необхідності легко було вставити дошки–перекриття, а простір завалити землею. Так можна було блокувати потерну в випадку захоплення сухого рову. В стінках потерн наявні прямокутні отвори, що сполучені каналом, який проходить в товщі стіни. Імовірно вони служили для вентиляції, а також збалансування різниці температур назовні та зсередини потерни (http://boristen70.livejournal.com/40144.html). На входах в потерни добре помітні дверні штирі, на яких вішалися петлі стулок вхідних воріт. На фотографії О. Г. Кузяка 1988 р. зберігся вигляд однієї з них на внутрішньому вході до потерни №5 (Рис. 5). Стулка була зроблена з дерева "в ялиночку", і так само пофарбована чергуванням чорного та білого кольорів. Для того щоб "утопити" дверні петлі в товщу стін, у відповідних цеглинах було вироблено спеціальні пази.

Рис. 5.= фото= о.г.= кузяка= 1988= р.= з= дверною= стулкою= воріт= потерни= форту
Рис. 5. Фото О.Г. Кузяка 1988 р. з дверною стулкою воріт потерни форту

Стан потерн наразі також далекий від задовільного, їх стрімко розбирають на цеглу. Вони потребують негайної реставрації.

Потерна №1 дійшла до нашого часу частково перебудованою. Після того, як північна частина її обвалилася, на її місці звели нову прямокутну з рельсовим перекриттям, та дахом з дошок. Найімовірнішою причиною обвалу частини потерни є ураження авіабомбою, адже на верхівці валу, над цією потерною, поритого, до речі, стрілецькими окопами 1941-го, наявна велика воронка. Дно потерни викладено ступінчасто розташованими бетонними плитами радянського часу. В потерні знаходяться залізобетонні шпали. Навпроти наново облаштованого внутрішнього виходу потерни №1 можна побачити відвали з матеріалів післявоєнної розчистки.

Потерна №2 цікава тим, що біля її зовнішнього входу залишилися найбільші залишки захисних грат Ощевського-Круглика. Колись такі трирядні грати широко застосовувалися на фортифікаційних спорудах, блокуючи прохід, адже їх надзвичайно важко перелізти.

ЛИСА гора= –= урочище= в= плині= часу-частина= сьома= (заключна)-сучасний= стан= форту

Грати Ощевського-Круглика в одному з фортів фортеці Брест-Литовський. Такі грати тоді використовувались у всії російських фортецях

Ще у 80-х рр. ХХ ст. ці грати були добре збережені. Наразі рештки грат, залишилися тільки біля потерн №2 та №3.

Рис. 6.= грати= ощевського-круглика,= так= як= колись= виглядали= у= внутрішнього= виходу= з= 2-ї= потерни= (фотоо.г.= кузяка)
Рис. 6. Грати Ощевського-Круглика, так як колись виглядали у внутрішнього виходу з 2-ї потерни (ФотоО.Г. Кузяка)
Рис. 7.= грати= ощевського-круглика,= так= як= колись= виглядали= у= зовнішнього= виходу= з= 3-ї= потерни= (фото= кузяка= о.= г.)
Рис. 7. Грати Ощевського-Круглика, так як колись виглядали у зовнішнього виходу з 3-ї потерни (Фото Кузяка О. Г.)

Те, що ці потерни не можна було пройти наскрізь через грати згадує і Андрєєв І. О., що відвідував форт у 1980-ті рр.

Поблизу можна побачити колючій дріт. Розвіюючи міфи про німецький дворядний колючий дріт, слід згадати, що в радянських довоєнних керівництвах для саперів дворядний дріт фігурував поряд з однорядним. До речі, цікаво, що цей фортифікаційний засіб вперше було застосовано сіверянами проти конфедератів під час Громадянської війни в США. Саме тоді людям вперше прийшло в голову застосувати засіб для огорожі загонів з коровами на полі бою. Зовнішній портал потерни №2 дуже пошкоджений, на цеглу розібрано бічні стінки порталу.

Потерна №3 має з північного входу розкопані в товщу валу два арочні входи (напевне заплановані, але не виконані кордегардії — приміщення для сторожі чи сховища). Вони ведуть просто в товщу лесового масиву, в чому могли переконатися місцеві копачі таємниць, що добряче розрили товщу валу в обидва боки. За планами форту, що зберігаються в Московському військово-історичному архіві, передбачалося влаштування бокових приміщень (Див. http://h.ua/art/2009/10/22/232541/232541_10.jpg), але чому саме саме в цій потерні поки що це невідомо. Біля входу з середини форту – дві круглі викладені бетоном ями. Імовірно це є протипожежні резервуари для води, що були обладнані вже після того як форт перетворився на склад вибухівки. Зовнішній портал потерни №2 дуже пошкоджений, на цеглу розібрано бічні стінки порталу. Як вже зазначалося раніше наявні рештки фортифікаційних грат.

Потерна №4 донедавна була єдиною зачиненою металевими дверима, що було навішено на спеціальні дверні штирі. Вказані штирі посилювались спеціальними гранітними вставками. Потерна використовувалася міліцією як тир і тому найкраще збереглася. Нажаль, наразі вона повністю відчинена, тож також почала руйнуватися. Біля входу з середини форту два круглі викладені бетоном протипожежні резервуари.

Рис. 8.= потерна= №4,= одна= з= найкраще= збережених= (фото= і.= ю.= парнікози)
Рис. 8. Потерна №4, одна з найкраще збережених (Фото І. Ю. Парнікози)
Потерна №5 є однією з найбагатших на графіті. Розташована в бастіоні №2. Саме на ній в 1988 р. ще зберігалася дерев’яна стулка (з внутрішнього боку форту).
Потерна №6 також знаходиться в бастіоні №2. На відміну від усіх інших має вставки, що посилюють дверні штирі з бетону, а не граніту. Біля входу з середини форту два круглі обкладені протипожежні резервуари.
Потерна №7 пошкоджена: її зовнішня (західна) частина повністю завалилася. Як раз над цим місцем знаходиться значна воронка, яка є напевне ще одним свідченням дій німецьких пікірувальників проти захисників Лисої гори у 1941 р. Стеля в глибоких тріщинах, в кладці цегла з клеймом «Э и Л». У привходовій частині внутрішнього порталу знаходяться входи до двох незбудованих кордегардій чи сховищ. Один з цих входів відкривається у материковий лес, а другий закладений цеглою, імовірно ще у ХІХ ст. Біля внутрішнього входу до потерни наявні дві круглі викладені бетоном протипожежні резервуари.
Потерна №8 із зовнішнього боку закладена цеглою радянського часу. Біля входу з середини форту два круглі викладені бетоном протипожежні резервуари. У середній частині потерни в південній її стінці наявний арочний портал до імовірного сховища в товщі валу, який закладений цеглою. Виходячи з якості кладки та типу цегли можна припустити, що це було зроблено ще у ХІХ ст. Ця потерна єдина де збереглися залишки дерев’яної конструкції дверної коробки, які помітні в верхній частині входової частини внутрішнього виходу. Дерев’яні частини коробки були пофарбовані у зелений колір. Збереглося і фото імовірно 80-х рр., коли ця потерна мала ще дерев’яні двері (див. http://pics.livejournal.com/parnikoza/pic/0000e41f/s640x480). Поблизу внутрішнього входу до цієї потерни збереглися залишки якихось забетонованих несучих конструкцій: рештки металевих труб забетоновані у циліндричній опалубці. Такі рештки (коло 5-ти) розташовані прямокутником, що наводить на думку про існування тут якогось навісу.
У рові вздовж основного валу бастіону №3 можливо існувала цегляна стіна з бійницями, подібна до такої в сучасному Госпітальному та фрагментарно у Васильківському укріпленні біля башти №2. Проте ніяких слідів її не виявлено (Рис. 9).
Рис. 9.= фрагмент= ескарпової= стіни= з= бійницями= біля= 2= башти= по= бульв.= лесі= українки= (васильківське= укріплення)= (фото= і.= ю.= парнікози)
Рис. 9. Фрагмент ескарпової стіни з бійницями біля 2 башти по бульв. Лесі Українки (Васильківське укріплення) (Фото І. Ю. Парнікози)
Далі ж, напевне, через брак коштів було зведено лише палісаду з загострених колод. Вали форту насипалися без каркасів з такими кутами, щоб вони зберігали стійкість і не обвалювалися, додатковим засобом для цього слугувала ступінчастість схилу. Уступ – берма, крім того, сприяв стійкості валу перед розмиванням. Стійкість схилу, яку було досягнуто застосуванням берми показало пряме потрапляння німецької авіабомби у верхівку валу на схід від потерни №1. Адже воно спричинило до утворення воронки, але не викликало зсуву валу. Головний вал форту з внутрішнього боку в районі потерн №2 та №3 має спеціальні похилі стежки для підйому піхотинців. А між потернами №1 та №2 на валґангу головного валу виконано кремальєрну батарею. Тут виступи трикутної форми дозволяли розгортати під різними кутами розставленні між ними і водночас захищені гармати (Рис. 2, VII ).
На верхівці протилежної головному валу стінки сухого рову – контрескарпу виконано ступінчасту площадку – прикритий шлях, що захищений насипом і слугує додатковою артилерійською позицією. В стінках насипу зроблено спеціальні проходи, позначені на схемі 1874 р. змієвидними стежками. Ці стежки добре проглядаються на вже не раз загадуваному нами аерофотознімку 1943 р. Ці проходи слугували для вилазок гарнізону. В разі потреби сили для цього могли накопичитися на майданчику прикритого шляху.

В південно-східному кутку укріплення перекритий шлях несподівано обривається. За схемою артилерійського озброєння форту, та схемою 1874 р. тут мало бути збудоване багатокутне укріплення. Цікаво, що воно дуже добре проглядається на аерофотознімку 1943 р., Рис. 9а-1.

ЛИСА гора= –= урочище= в= плині= часу-частина= сьома= (заключна)-сучасний= стан= форту

Рис. 9а. Земляна флеш на лівому флангу огорожі Лисогірського укріплення на аерофотознімку 1943 р. (за http://warfly.ru/?lat=50.435423&lon=30.549545&z=12)

Втім наразі ніяких слідів його не видно. Лише по краю узвишшя вниз, колись до Дніпра, а тепер до території цементного заводу спускається добре пророблена дорога, з правого боку якої видно чітко вирівняний схил, Рис. 10. Імовірно укріплення було зрито при будівництві дороги в післявоєнний час.
Рис. 10.= фрагмент= спланованого= схилу= та= добре= проробленої= дороги,= що= збігає= з= південно-східного= кута= укріплення= в= напрямку= цементного= заводу= (фото= і.= ю.= парнікози)
Рис. 10. Фрагмент спланованого схилу та добре проробленої дороги, що збігає з південно-східного кута укріплення в напрямку цементного заводу (Фото І. Ю. Парнікози)
Ще одне подібне до попереднього земляне укріплення за цими самими схемами мало бути прибудоване з тилової (горжевої) частини редюїта. Дійсно горжевий рів, що проходить тут, також несподівано обривається, переходячи в рівний майданчик. Втім, слідів цього укріплення також не простежується. Дане укріплення, напевне, планувалося для пристрілювання горжевого рову.
Бруствер прикритого шляху Лисогірського форту являє собою найвищу точку гласісу форту, що збігає в напрямку предпілля, і на межі укріплення має ще один насип. Цей насип облямовує територію форту по периметру. Профіль укріплень Лисогірського форту добре видно на вже згадуваному кресленні часів його побудови (див. http://h.ua/art/2009/10/22/232541/232541_10.jpg).
В районі напівзруйнованої споруди пожежної станції (станом на 2011 р. повністю розібраного на цеглу — авт.) вздовж основного шляху над схилом відрогів північного Лисогірського яру тягнеться стрілецький бруствер – насип, що слугував позицією для стрілків, з якої зручно обстрілювати внутрішню частину форту. Тут же на захід від споруди пожежної станції як свідчить аерофотознімок 1943 р. знаходилася і водонапірна вежа.
Питання збору та відводу дощових вод, що в протилежному випадку загрожували розмиванням валів, було вирішено шляхом зведення дренажних потерн-сортій. Вони влаштовувалися з цегли. Таких сортій відомо п’ять. Сортія а (позначення наші) знаходиться у стінці рову на вершині ромбу відступної батареї. Довга сортія, отвір якої виходить на північному схилі гори, використовуючи для дренажу один з виярків на схилі. До певного часу залишалася майже прохідною, має портал складений з цегли. Отвір закривався гратами, для закріплення яких з правого боку порталу сортії є два вмуровані в кладку залізні штирі. (Рис. 11). Давні графіті відсутні.
Рис. 11.= сортія= а,= зовнішній= портал= (фото= і.= ю.= парнікози)
Рис. 11. Сортія а, зовнішній портал (Фото І. Ю. Парнікози)
Сортія б розташовується в товщі головного валу північного боку напівбастіону №1. Оригінальна за формою: вертикальний колодязь побудований з цегли відкривається в перпендикулярно розташовану в поперек валу коротку трубчасту галерею. Майже повністю знищена разкопувачами цегли, що перетворили верхню частину сортії на воронку в землі, та розібрали значну частину нижньої частини споруди. Ця потерна пропускала через себе води з напівбастіону №1 та збирала їх з обох боків верхівки головного валу (Рис. 12).
Рис. 12.= воронка= у= землі,= що= лишилася= по= колодязю= сортії= б= (фото= і.= ю.= парнікози)
Рис. 12. Воронка у землі, що лишилася по колодязю сортії б (Фото І. Ю. Парнікози)

Для подальшого відводу вод слугувала сортія в. Саме до неї веде загальний нахил головного сухого рову з обох боків напівбастіону №1. Сортія має цегляний портал подібний до такого в напівбастіоні №1, але штирі для кріплення решітки знаходяться в неї з лівого боку порталу. Майже не прохідна. В привходовій частині наявні сліди тиньку. Давні графіті відсутні. На кріпленнях решітки наявні сліди пострілу.

Рис. 13.= внутрішній= портал= сортії= в,= на= дні= сухого= рову= вістря= напівбастіону= №1= (фотоі.= ю.= парнікози)
Рис. 13. Внутрішній портал сортії в, на дні сухого рову вістря напівбастіону №1 (ФотоІ. Ю. Парнікози)
Сортія г розташована в південній стінці рову на схід від потерни №1, не плутати з сортією д (так званої "печери п’ятьох"), що знаходиться поруч, але веде на схід, не відкриваючись на східному схилі форту. Сортія г не має прямокутного порталу. Давні графіті відсутні (Рис. 14).
Рис. 14.= внутрішня= частина= сортії= г= (фото= і.= ю.= парнікози)
Рис. 14. Внутрішня частина сортії г (Фото І. Ю. Парнікози)

Сортія д найбільш складна ступінчаста. На відміну від інших нижчих сортій, має висоту в людський зріст (200х80). Отвори трьох вертикальних колодязів закривалися зверху спеціальними гратами, рештки яких ще довелося бачити О. Г. Кузяку, Рис. 15.

Рис. 15.= внутрішня= частина= сортії= д,= на= дні= сухого= рову= вістря= напівбастіону= №1= (фотоі.= ю.= парнікози)
Рис. 15. Внутрішня частина сортії д, на дні сухого рову вістря напівбастіону №1 (ФотоІ. Ю. Парнікози)
Рис. 16.= cхема= сортії= д= (печера= п’ятьох)= (схема= з= сайту= akis.org.ua)
Рис. 16. Cхема сортії д (печера п’ятьох) (схема з сайту akis.org.ua)

На північному та східному схилах гори та всередині форту влаштовано шосейні шляхи. Подекуди збереглося їх покриття бруківкою, як, наприклад, на проміжку між бастіоном №2 та потерною №4. Для замощення дороги використовувалася гранітне каміння, а пізніше в радянський час щебень, асфальт чи бетон.

Рис. 17.= ділянка= мощеної= дороги= поблизу= внутрішнього= виходу= з= потерни= №4= (фото= і.= ю.= парнікози)
Рис. 17. Ділянка мощеної дороги поблизу внутрішнього виходу з потерни №4 (Фото І. Ю. Парнікози)

На території форту збереглося також дуже багато підземних резервуарів для води (Рис. 18). Схему їх розташування див. тут. Наразі горловини всіх їх відкриті, а самі резервуари забруднені, а резервуар №1 навіть зруйнований. Резервуари складені з цегли, мають круглі, а у двох випадках квадратні горловини з цегли посилені бетоном з металевими вставками. На мапі складеній О.Г. Кузяком показано 9 таких цистерн. Охарактеризуємо їх.

Цистерна №1 розташована біля входу в напівбастіон №1. Наразі вона зруйнована (знято перекриття) та заповненна сміттям. Мала квадратну горловину з бетону рештки якої валяються неподалік.

Цистерна №2 розташовується навпроти входу до бастіону №2. Вона має круглу бетонну горловину, а також металеву трубу, що зараз обрізана на відстані полуметра (напевне залишки насосу), та має сліди обстрілу з автоматичної зброї. Тіло цистерни повністю заросло зверху та з боків рослинністю.

Цистерна №3 знаходиться між двома внутрішніми валами, що слугували для захисту надземних приміщень між бастіоном №2 та потерною №4. Цистерна має прямокутну горловину, зверху заросла рослинністю. Цистерна №4 розташована поблизу на схилі яру на пвніч від попередньої. Вона має бетонну круглу горловину з слідами кріплення. Цистерна №5 розташована між ровом, що ділить бастіони №2 та №3, та потерною №3. Вона має бетонну круглу горловину.

Цистерна №6 є найбільшою (в чотири рази більша за попередні). Розташовується поміж потерн №3 та №2. Має бетонну круглу горловну зі слідами кріплення кришки чи грат.

Цистерни №7 та №8 розташовані вздовж дороги, що йде дном Північного лисогірського яру, №8 ближче до великої центральної апарелі (що взимку слугує як лижний спуск), №7 — вище по дорозі, що веде до потерни №7. Ця цистерна має круглу бетонну горловину. Поблизу Східного озерця на схилі знаходиться закопаний понтон з прямокутною сталевою горловиною, заповненою водою.

Цистерна №9 знаходиться на північний захід від редюїту. Вона має такий же розмір, як і більшість цистерн форту, втім відрізняється від них наявністю двох горловин.

Рис. 18.= горловина= однієї= з= цистерн= для= води= (фото= і.= ю.= парнікози)
Рис. 18. Горловина однієї з цистерн для води (Фото І. Ю. Парнікози)
До укріплення входили тимчасові казарми для гарнізону, сараї та льохи для зберігання боєприпасів. Вони були розташовані в спеціальних нішах у схилах валів (в Північному Лисогірському яру), або для їх захисту насипалися спеціальні вали. Наразі ці вали утворюють певну систему в тилу бастіону №2 та бастіону №3. Споруди добре видно на аерофотозйомці 1943 р. Вони зберігалися до 80-х рр. Наразі збереглися лише місця з-під фундаментів. Частина цих фундаментів складено цеглою ХІХ ст., інші ж явно збудовані (чи відбудовані наново) з цегли радянського періоду. Зауважимо, що наразі цеглу всіх цих періодів ще досить легко можна віднайти на руїнах зазначених будівель. Так, В.І. Дзівалтовським у руїнах споруд в нижній частині Північного лисогірського яру знайдено цеглу з вже знайомим нам клеймом "Я Бернеръ", а також цеглу з клеймами інших виробників: "Э.С." — заводу, власницею якого була Емілія Густавівна Субботіна — дружина дійсного статського радника, професора Київського університету (завод розмішувався на суч. Либідській площі), а також "А.К.Рейхе" — виробника Августа (Карловича?) Рейхе, який у тоді приміському Протасовому яру орендував цегельний завод Митрополичого двору (Див. також http://www.v-smirnov.ru/pk1.htm).
Біля фундаменту однієї з споруд виявлено також круглу викладену бетоном яму, подібну до таких, що спостерігаються біля внутрішніх входів до потерн. Імовірно це також протипожежний резервуар для води.
Ці споруди виглядали як одноповерхові будиночки з дерев’яним перекриттям та двосхилими дахами. Вони були оштукатурені, тож дуже важко зрозуміти, з якої цегли їх було побудовано. Андрєєв І. О. пригадує, що у 80-х рр. у цих спорудах ще валявся якийсь військовий інвентар. Зокрема, багато невеличких дротяних петель. Біля валу всередині редюїту знаходився цегляний гараж радянського часу, наразі також повністю розібраний. Чи не його (чи його попередника на цьому ж місці) в якості пакгауза, над яким був насипаний вал-місце окопу, згадує в своїх спогадах В.М Покотило? ( http://h.ua/story/149101).
На його місці наявна забетонована площадка та звалище з блоками цегляної кладки радянського періоду. Знахідки тут цегли ХІХ ст. свідчать про наявність у редюїті більш ранніх споруд. Можливо саме він також зображений на старому знімку М. Кальницького 1993 р. у якості імовірного місця страт. Поряд з цим необхідно зазначити, що В. І. Дзівалтовським на території вказаного звалища знайдені цеглини з клеймом "К 1848" (цегла старіша за Лисогірський форт), "К с Ш", "КСГІ" та "КСГ", виробників якої ми поки що не ідентифікували.
Наразі збереглося кілька цегляних будівель пізнішого часу на в’їзді на північному схилі гори, у той час як споруда пожежної станції навпроти відступної батареї повністю розібрана. , Рис. 19.
Рис. 19.= давня= кладка= південної= стіни= пожежної= станції= (фото= і.= ю.= парнікози)
Рис. 19. Давня кладка південної стіни пожежної станції (Фото І. Ю. Парнікози)
Від пожежної станції вздовж головної внутрішньої траси форту було протягнуто підземні труби та у цегляних колодязях обладнано гідранти. Такі гідранти наявні біля входів до відступної батареї, редюїта та біля рову між бастіонами №2 та №3. Гідранти подавали воду під тиском з водонапірної вежі (розташовувалася біля станції) для пожежних машин, що базувалися на форті на випадок пожежі на складах. По дорозі від сторожки (напівзруйнована споруда в кінці "серпантину") до редюїту збереглося кілька бетонних стовпів для освітлення радянського часу.
Рис. 20.= пожежний= гідрант= у= цегляному= колодязі= (фото= д.= м.= іноземцевої)
Рис. 20. Пожежний гідрант у цегляному колодязі (Фото Д. М. Іноземцевої)
Необхідно відмітити, що неподалік від потерни №3 зберігся елемент водопостачання часів побудови форту. Це звичайна колонка, що встановлена на свердловині. Наразі вона знаходиться ніби у ямі прямокутної форми. Ця яма імовірно зберігає абриси колишньої будки, в якій колись знаходилася колонка ( http://boristen70.livejournal.com/40144.html).
Свідченням колишнього перебування на Лисогірському форті понтонних частин є вже згадувані рештки понтонів. Понтоном є і резервуар з прямокутною горловиною вкопаний на дні Північного Лисогірського яру на спуску до Східного ставу.
Рис. 21.= понтон= у= лисогірському= яру
Рис. 21. Понтон у Лисогірському яру
Цікаві насипи збереглися на південний захід від верхівки бастіону №2, вони тягнуться вздовж гласісу форту, оточуючи пласку позицію незрозумілого призначення. На карті артилерійського озброєння форту в цьому місці фігурує земляний люнет. Та ж земляна споруда, що існує наразі, – скоріш за все – тир.
Пару слів про сучасний стан редюїту. Його вали, валганг, бруствер та апарелі, а також горжевий рів збереглися ідеально. Всередині наявні груди будівельних уламків з цеглою різного часу, але переважно радянського періоду, що поросли рослинністю. На дубі розташованому у східній частині внутрішнього простору редюїту зберігся напівврослий у нього громовідвід.
Рис. 22.= громовідвід= на= дубі= у= редюїті= форту
Рис. 22. Громовідвід на дубі у редюїті форту
Майже суцільно вкрита рослинністю зараз і Відступна батарея (імовірно являє собою спланований пагорб), ця частина форту наразі відчуває чи не найменший вплив рекреантів, тому стрімко заростає. Під зеленими шатами лісу важко навіть розпізнати контури оборонних споруд.
В радянський час територію форту було обнесено колючим дротом, стояками для якого, напевне, слугували залізничні шпали, одна з яких валяється, а друга вкопана на лучно-степовій ділянці навпроти потерни №1.
ЛИСА гора= –= урочище= в= плині= часу-частина= сьома= (заключна)-сучасний= стан= форту

Рис. 23. Стояками для огорож з колючого дроту слугували також дерев’яні палі. Вони ще були на території укріплення станом на 1997 р. (Фото за архіву С. Старого)

В устіпі між Відступною батареєю та напівбастіоном №1 після війни було розміщено глушильну станцію, яка наразі використовується як радіопередавальний центр “Лиса гора”. Як свідчить аерофотознімок 1943 р., на той час тут не існувало жодних будівель. Щодо залізничних шпал можна припустити і їх інакше походження. Адже дорога, що прямує від підошви гори внутрішнім яром всередину укріплення дуже подібна до залізничного насипу. Не відомо чи мало сенс прокладання сюди залізниці.
За в’їздом до форту з боку головної дороги ("серпантину"), за старим містком та поряд розташованим сучасним пересипом, не доходячи до території пожежної станції, збереглося місце з під трансформаторної будки та протягнутого до неї кабелю. Поблизу цього місця наявні велика воронка, правильні стінки якої не дозволяють вважати причиною її утворення вибух авіабомби у 1941 р.
З боку колишнього Лисогірського рукава, десь на території сучасної залізничної гілки знаходилося наразі втрачене укріплення – земляна флеш, що обороняла укріплення збоку Дніпра і, можливо, мала заповнений водою рів. В цьому самому місці пізніше на карті 1909 р. показана пристань.
На Лисій верхівці (північній) та по верхівці валу редюїту збереглося два невисокі бетонні стовпчики для геодезичних знаків. Ще один геодезичний стовпчик з граніту знаходиться з зовнішнього краю бруствера між потернами №2 та №3. Невисокий гранітний стовпчик невідомого призначення (без ознак кріплення геодезичної мітки) стоїть на пересипу рову, що роз’єднує бастіони №2 та №3, а також на верхівці гори понад сортією д. Повалений гранітний стовпчик невідомого призначення виявлено також на східних схилах гори.
Подекуди на території форту трапляються також в безладі кинуті шматки бетону (в районі північно-західних сходів), бетонні конструкції (біля руїн пожежної станції), а також залиті бетоном фундаменти якихось споруд (в районі внутрішнього порталу потерни №8 та поблизу дороги на капище).
У 1979 р. (як зафіксовано на одній з сходових плит) з боку Саперної слобідки (вул. Феодосійської) на Лису гору через гирло Буслівського струмка було обладнано двоє сходів, якими можна спутитися з Саперної слобідки в гирло струмка, а потім піднятися на Лису гору. Подібні сходи, імовірно синхронні за часом було зведено з боку Столичного шосе в бік редюїту.
Таким чином, на сьогоднішній день Лисогірський форт зберігся приблизно на 80%. Втім, чи збережеться все вищеописане, чи буде знищено невдячним новим поколінням залишається великим питанням. Наразі зберегти територію укріплення та його рослинний світ намагається наш музей. Але самі ми не впораємося. потрібна допомога усіх хто людить це урочище!
ЛИСА гора= –= урочище= в= плині= часу-частина= сьома= (заключна)-сучасний= стан= форту
Якщо Вам відомі, якісь не викладені в цьому циклі фрагменти історії Лисогір`я, чи загорози для його існування, просимо інформувати нас за адресою, [email protected]
Що ж стосується інших складових Лисогір`я: стародавнього гирла Либеді, заплавного урочища Покал та Галерного острова, розповідь про них ви знайдете тут
Науковий співробітник історико-архітектурної пам’ятки-музею «Київська фортеця», к.б.н.
Парнікоза І. Ю.
Література
Голованов О. Лисогірський форт – невивчена сторінка військового минулого Києва // Київська старовина. – 2002. – № 5 (347). – С. 21-27.
Кузяк О.Г. Лисогірський форт (розділ з статті «Киевская крепость») // Екологічна газета. –2006 – № 39(73). – С. 4.
Вперше опубліковано «Країна знань», №2-3. -2010 — С. 45-47
Дивіться також документальний фільм "Лисогірський форт", студії Горизонт частина 1. http://www.youtube.com/watch?v=crYAW8ZAZu4
Частина 2 Природа Лисої гори
http://www.youtube.com/watch?v=7CUebO7DNUM